Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Боротьба з штучним банкрутством

13.00, 3 лютого 2012
4388
8

Матеріал тижневика "ЮРИСТ & ЗАКОН" від 31. 01. 2012, № 05

Останнім часом банкрутство стало невід'ємною частиною ділового життя. Підприємницька діяльність не завжди протікає так, як планується, і іноді настає момент, коли підприємство не витримує узятого на себе вантажу заборгованостей. Процедура банкрутства дозволяє (чи, принаймні, повинна дозволити) мінімізувати втрати кредиторів.

Проте банкрутство не завжди настає з природних причин. Буває і так, що воно ініціюється штучно, і з використанням наявної в законодавстві неточності, а реальні кредитори підприємства залишаються ні з чим. Тут ми опишемо, як це відбувається і як з цим боротися.

"Усічена" процедура

Процедура банкрутства, як відомо, регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (далі - Закон). Процедура ця дуже складна - вона може тривати не один рік, активну участь в ній бере господарський суд, комітет кредиторів (орган, склад якого обирається зборами усіх кредиторів банкротуючого підприємства) і ліцензований арбітражний керівник (на різних етапах процедури він носить титул "розпорядника майна", що "управляє санацією" і "ліквідатора"). В процесі банкрутства може бути прийняте рішення про початок санації (комплекс заходів, спрямованих на"оздоровление" підприємства, що дозволяє уникнути банкрутства) або про ліквідацію, якщо санація не дала результатів або до неї вирішили не прибігати.

Проте, окрім повноцінної процедури банкрутства, Закон передбачає також і спрощену - про неї йде мова в 52 статті. Така процедура може застосовуватися у тому випадку, якщо боржник відсутній по своєму місцезнаходженню, позначеному в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. У наш час юридичні особи часто зареєстровані за номінальною юридичною адресою (на таких адресах числяться іноді по п'ятдесят і більше компаній, податкові органи навіть створили їх спеціальний реєстр) і не мають на балансі ніяких активів.

На відміну від стандартної процедури, яку можуть ініціювати кредитори лише у тому випадку, якщо розмір їх безперечних вимог, прострочених не менше чим на три місяці, перевищує 300 розмірів мінімальної заробітної плати, спрощену процедуру згідно п. 1 ст. 52 Закони можна ініціювати при будь-якому розмірі вимог і незалежно від тривалості прострочення. Крім того, в спрощеній процедурі не створюється комітет кредиторів, не розглядається питання про санацію. А ліквідатором відповідно до п. 2 ст. 52 Закони необов'язково має бути ліцензований арбітражний керівник - ним призначається той самий кредитор, який і подав до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство (далі - кредитор, що ініціює), якщо він на те згоден.

Метою "усіченої" процедури, за задумом законодавця, являється спрощена і прискорена ліквідація збанкрутілих підприємств, керівні органи яких неможливо відшукати, внаслідок чого відсутня можливість організувати повноцінну процедуру банкрутства.

Спрощену процедуру банкрутства згідно п. 1 ст. 52 Закони можна ініціювати при будь-якому розмірі вимог кредиторів і незалежно від тривалості їх прострочення

Грунт для зловживань

Практика свідчить, що жодна законодавча недбалість, що дозволяє отримати з себе вигоду, не залишилася без використання у вітчизняному бізнесі. Так сталося і з "усіченою" процедурою.

Відбувається це таким чином. Підприємство, яке вирішили "тихо" збанкротити, зареєстроване за "помилковою" адресою, не подає обов'язкової звітності, а рівно і будь-яких інших "ознак життя". Перед "дружнім" підприємством штучно створюється заборгованість (наприклад, за допомогою видачі векселя). Такий кредитор звертається до суду і ініціює банкрутство, займаючи, позицію ліквідатора. Єдине, що вдалося здолати за допомогою судового прецеденту, так це усічений перелік доказів відсутності боржника. Так, судова практика йде шляхом необхідності доведення факту відсутності підприємства по місцю знаходження інформацією, зафіксованою в Єдиному державному реєстрі. Хоча, звичайно, і тут не без неприємних "творчих" виключень.

Ст. 52 Закони надає кредиторові, що ініціює, широкі повноваження у "усіченій" процедурі. Якщо в загальній процедурі за результатами розгляду вимог кредиторів арбітражний керівник складає реєстр кредиторів, який обов'язково затверджується судом, то в спрощеній процедурі відповідно до п. 7 ст. 52, який посилає до ст. 31 (у ній встановлена черговість задоволення вимог кредиторів, але не встановлений чіткий порядок розгляду ліквідатором заявлених вимог), ліквідатор одноосібно вирішує питання відносно задоволення або відмови в задоволенні вимог кредиторів. При цьому судовий контроль над процедурою залишається мінімальним.

Якщо в загальній процедурі арбітражний керівник складає реєстр кредиторів, який обов'язково затверджується судом, то в спрощеній процедурі, ліквідатор одноосібно вирішує питання відносно задоволення або відмови в задоволенні вимог кредиторів

 

За таких умов досить хистким стає положення інших кредиторів юридичної особи, відносно якої відкрита процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закони.

Засоби захисту

Наша компанія має успішний досвід захисту інтересів клієнта в подібній справі. Клієнт був реальним кредитором господарського суспільства, відносно якого була розпочата "усічена" процедура банкрутства. Процедуру ініціював "штучний" кредитор - пов'язана з боржником особа. Зайнявши позицію ліквідатора, він відхиляв законні вимоги інших кредиторів, у тому числі і нашого клієнта. Захистити свої інтереси у такій справі непросто. Нормы Закона фактично ставлять хід процедури в залежність від сумлінності ліквідатора. Згідно з приписами п. 5 ст. 52 Закони ліквідатор (яким є кредитор, що ініціює) зобов'язаний письмово повідомити про визнання відсутнього боржника банкротом усім відомим йому кредиторам. Проте ця норма є досить-таки слабкою - дуже часто виявляється, що інші кредитори ліквідаторові "не відомі".

У разі виявлення майна відсутнього боржника ліквідатор повинен подати до суду клопотання про заміну самого себе на ліцензованого арбітражного керівника, що передбачено п. 3 ст. 52 (імперативна норма), а також клопотання про припинення "усіченої" ліквідації і перехід до загальних судових процедур у справі, що передбачено п. 6 ст. 52 (диспозитивна норма, т. е. такий перехід не є обов'язковим). Проте, кредиторові, що ініціює, діючому в інтересах боржника, виявити майно, як правило, "не вдається".

Чинне законодавство України побудоване таким чином, що в "усіченій" процедурі кредитори, вимоги яких були відхилені ліквідатором, мають дуже мало процесуальних можливостей для участі в процедурі банкрутства. Такі заявники юридично не є кредиторами і не рахуються учасниками процедури в представленому судами розумінні. Єдиним засобом захисту, який залишається в їх розпорядженні, є право на оскарження рішень ліквідатора, передбачене п. 7 ст. 52 Закони.

  

Проте складність в тому, що обов'язки ліквідатора в "усіченій" процедурі, за невиконання яких його дії можна було б оскаржити, Законом чітко не визначені. У ст. 31 Закону детально розписані обов'язки арбітражного керівника, а оскільки кредитор, що ініціює, в "усіченій" процедурі таким не є, то і неясно, чи обов'язкові для нього передбачені згаданою статтею обов'язки

Корисний прецедент

У справі, про яке йде мова, для захисту інтересів клієнта нами була ініційована заміна ліквідатора на професійного арбітражного керівника. Така процедура, хоч і передбачена п. 3 ст. 52 Закони, але відповідна ухвала виноситься господарським судом лише на підставі клопотання кредитора. Оскільки вимоги нашого клієнта не визнавалися ліквідатором, то він не був кредитором в розумінні Закону і звернутися з таким клопотанням до суду не міг.

Виявившись в деякому "законодавчим безвиході" (що створилося в результаті взаємодії недосконалих і не до кінця продуманих норм Закону), ми вимушені були удатися до креативного рішення.

У своєму клопотанні ми просили суд замінити ліквідатора професійним арбітражним керівникам за неналежне виконання ним своїх обов'язків. Така заміна, що не вимагає ніяких клопотань з боку кредитора, передбачена п. 9 ст. 31 Закону, проте ця норма Закону торкається заміни одного арбітражного керівника іншим, а не заміни кредитора, що ініціює, арбітражним керівником в "усіченій" процедурі. Варіантів розвитку подій могло бути два - або суд відмовить нам на формальних підставах, або, оцінивши ситуацію, використовує "аналогію закону", тобто застосує положення п. 9 статей 31 до схожих по сенсу правовідносин, які, проте, безпосередньо цією нормою не регулюються.

Вимоги ми обгрунтували тим, що у власності відсутнього боржника знаходиться об'єкт нерухомого майна, про який ліквідатор не повідомив суд і не вжив заходи, передбачені Законом. Наявність такого майна підтверджувалася відповідними документами. Ми також спиралися на ненадання ліквідатором необхідних доказів повного дослідження фінансового положення боржника і виявлення його майнових активів (такий обов'язок передбачений п. 5 ст. 31 Закону для арбітражного керівника, але аналогічно була застосована нами і відносно ліквідатора в спрощеній процедурі) впродовж встановленого Законом терміну. Ліквідаційна процедура не може тривати довше за дванадцять місяців згідно п. 2 ст. 22 Закони.

Вимоги ми обгрунтували тим, що у власності відсутнього боржника знаходиться об'єкт нерухомого майна, про який ліквідатор не повідомив суд і не вжив заходи

Незважаючи на те що згідно п. 3 ст. 52 Закони, як вже відзначалося, постанова про призначення ліквідатором арбітражного керівника виноситься лише по клопотанню кредитора (а наш клієнт в даному випадку не може вважатися таким, оскільки його вимоги не були визнані ліквідатором), суд першої інстанції виніс ухвалу, якою задовольнив клопотання в частині заміни ліквідатора арбітражним керівникам в порядку заміни попереднього ліквідатора, тоді як ця процесуальна дія врегульована загальними нормами Закону (п. 9 ст. 31 Закону)

Місцевий господарський суд, виносячи визначення, погодився із запропонованим нами системним (сукупною) трактуванням норм Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (визначенням апеляційного господарського суду ця частина рішення суду першої інстанції залишилася в силі), створивши таким чином корисний судовий прецедент.

Суд фактично визначив, що обов'язки арбітражного керівника (п. 5 статей 31 Закону) і можливість його заміни (п. 9 статей 31 Закону) поширюються аналогічно і на ліквідатора в спрощеній процедурі банкрутства. Тим самим побічно визнано право будь-якого кредитора, навіть якщо його вимоги не визнаються діючим ліквідатором, звертатися до суду з подібним клопотанням і ініціювати заміну ліквідатора.

Всупереч переконливій логіці судів першої і другої інстанції, думка Вищого господарського суду України виявилася "не живородною" і цілком переконлива концепція відносно такої заміни ліквідатора сприйнята не була. Але точка в ситуації ще не поставлена.

Законодавче закріплення

Також слід зазначити, що процедура банкрутства в Україні нині активно реформується. Так, 13 жовтня 2011 року Президентом був підписаний Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно врегулювання правових стосунків між кредиторами і споживачами фінансових послуг"який вніс окремі зміни в процедуру.

12 січня цього року Глава держави підписав Закон № 4212 - VI від 22.12.2011, яким Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" викладений в новій редакції. У оновленому Законі не знайшлося місця для "усіченої" процедури банкрутства - законодавець врахував численні зловживання, пов'язані з цією процедурою, на кшталт описаної вище.

Між тим нова редакція вводиться в дію лише 18 січня 2013 року (при цьому за парламентарями завжди залишається право відстрочити набуття чинності її і на більший період), а до того часу проблема продовжує існувати.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему