Как бы ни был выписан закон, определяющий полномочия власти в регулировании определенной сферы общественных отношений, если чиновники не воспринимают свою функцию исключительно как служение интересам общества, позитивного результата такие нормы не принесут. Ярким примером справедливости этого утверждения может послужить история реализации норм Закона Украины "О рекламе" и постановления Кабинета Министров Украины "Об утверждении Типовых правил размещения внешней рекламы" служителями столичных властей.

Необходимость получения разрешений на размещение ОВР на сегодняшний день - проблема для предпринимателя

На бумаге

Размещение рекламы на улицах города - эффективный способ донести до сведения потенциальных клиентов информацию о товарах, услугах, сформировать и поддержать осведомленность потребителей рекламы. Однако все разумно в меру. Дабы не превратить город в сплошной рекламный плакат, не изуродовать его внешней привлекательности, законодатель установил разрешительный порядок размещения объектов внешней рекламы (далее - ОВР). Согласно ст. 16 Закона Украины "О рекламе", размещение оной в населенных пунктах осуществляется только на основании разрешений, которые выдаются исполнительными органами сельских, поселковых, городских советов в установленном порядке. Местная власть по замыслу законодателя и должна была исполнить роль того регулятора, который бы учел интересы рекламодателей и потребителей рекламы и лицо города сохранил, приняв во внимание архитектурные, функциональные, историко-культурные факторы.

Но как законодатель не стремился ограничить такого регулятора, свести его функцию исключительно к обеспечению потребностей города (нормы Закона содержат однозначный запрет местной власти вмешиваться в содержание рекламы, запрет взимать какую-либо плату за выдачу разрешения на размещение объекта внешней рекламы (ч. 1 ст. 16 Закона)), умерить аппетиты местной власти он не смог. Случилось наоборот: необходимость получения разрешений стала очередным бюрократическим препятствием, порожденной властью проблемой, с которой обществу нужно вести борьбу, тратить на ее разрешение силы, время и нервы.

Как уже было сказано, Закон предписывал местной власти выдавать разрешения на размещение объектов внешней рекламы, руководствуясь порядком, самостоятельно разработанным на основе Типовых правил размещения внешней рекламы, утвержденных Кабмином. Предложенные местным властям в качестве образца Типовые правила также содержали достаточно четкую установку: плату за выдачу разрешений взимать запрещено (п. 3), а пользование местом размещения внешней рекламы (внешней поверхностью здания, сооружения, элемента уличного оборудования или площадью отведенной территории) должно осуществляться на основании договоров, которые заключают между собой распространители внешней рекламы и собственники этих площадей (разумеется, за пользование площадью, на которой реклама располагается, ее собственником плата взиматься может).

На деле

Вот тут и возникла загвоздка. Объекты внешней рекламы в столице располагаются на площадях, принадлежащих различным собственникам, в том числе территориальной общине г. Киева и территориальным общинам районов города Киева. Закон Украины "О местном самоуправлении в Украине" городскую собственность и собственность районов города разграничил, а вот чиновники сделать этого не смогли.

В результате на данный момент на плату за пользование площадями, принадлежащими на праве собственности районам города, претендуют сразу два субъекта: орган, уполномоченный выдавать разрешения на размещение объектов внешней рекламы (в столице - это КП "Киевреклама"), и собственник площади - районный совет (по информации ЛІГА:ЗАКОН такая ситуация на настоящий момент существует как минимум в одном районе города - Голосеевском. Остальные районы города с городской властью договорились и на платежи за пользование своими площадями не претендуют). Первый субъект руководствуется Порядком размещения рекламы в г. Киеве, который якобы именно ему предоставляет право получать плату за временное пользование площадями для размещения ОВР, находящимися в коммунальной собственности как города, так и его районов. Второй субъект (Голосеевская рада), наоборот, уверен, что именно он как собственник площадей имеет все основания претендовать на платежи от распространителей рекламы, в пользу чего, по его мнению, свидетельствует Закон "О рекламе" (см. мнения представителей сторон конфликта).

Как бы там ни было, вследствие борьбы представителей властей между собой за право получать живые деньги лицо, пожелавшее разместить объект внешней рекламы на площадях, принадлежащих на праве собственности одному из районов столицы, сможет воочию убедиться, как выглядит "эффективное управление" по-украински. Получить то самое разрешение, которое по Закону выдается бесплатно, совершенно невозможно, если не платить за пользованием местом размещения объекта внешней рекламы в двойном размере: без заключения платного договора с районной радой, она, как собственник, не даст согласия на размещение рекламы на своей площади; а без заключения аналогичного платного договора с КП "Киевреклама" последнее не выдаст разрешения на размещение объекта внешней рекламы. В итоге обе стороны конфликта, распространители рекламы, желающие получить разрешение, и те из них, которые уже имели неосторожность разместить свою рекламу на спорных площадях, втянуты в судебные тяжбы, длящиеся годами.

Вероятно, гражданину развитой страны будет трудно объяснить, что власть, смысл существования которой в том и заключается, чтобы эффективно регулировать общественные отношения, способна вопреки здравому смыслу делать отношения в обществе еще более запутанными, невыносимыми для существования. Ведь в цивилизованных обществах государственная власть - структура, созданная людьми исключительно для обеспечения прав человека и максимально эффективного обустройства общественных отношений, инструмент, помогающий жить. В развивающемся украинском социуме многими предпринимателями (и, как видим, небезосновательно) она воспринимается как нечто враждебное и даже опасное, живущее своей самостоятельной жизнью, имеющее свои собственные эгоистичные интересы, не совпадающие с потребностями общества, на котором эта власть паразитирует.

Начальник юридического отдела КП "Киевреклама" Юлия Ерыгина так прокомментировала корреспонденту ЛІГА:ЗАКОН позицию коммунального предприятия в описанном споре:

" Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до цього положення у м. Києві діє Порядок розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затверджений розпорядженням Київської міської держадміністрації від 23.08.2007 № 1100 (надалі - Порядок). Дія цього Порядку поширюється на всю територію міста Киева, включаючи розташування рекламних засобів на будинках (будівлях) і спорудах, у тому числі на відкритих майданчиках, на міських вулицях (дорогах), площах тощо, у зелених зонах, на елементах вуличного обладнання, на зовнішніх та внутрішніх поверхнях підземних переходів, інших об'єктах, розташованих на відкритій місцевості, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, порядок є обов'язковим для виконання всіма учасниками рекламної діяльності - фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 3.1.8. Порядку видача та підписання дозволів на розміщення зовнішньої реклами здійснюється робочим органом на підставі відповідного рішення виконкому Київської міської ради. Робочим органом у Порядку визначене Головне управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради. КП "Київреклама" визначене підприємством, на яке покладено функції з укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів (отримання плати із подальшим перерахуванням у місцевий бюджет тощо).

Жодних повноважень районних в місті Києві рад щодо надання дозволів на розміщення рекламних засобів, демонтажу або прийняття рішень щодо демонтажу Порядком не передбачено.

Додержуючись вимог Порядку, КП "Київреклама" разом із Головним управлінням з питань реклами на підставі виданих згідно порядку дозволів на розміщення зовнішньої реклами у будь-якому районі укладає договори із розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями (для розміщення рекламних засобів), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. КП "Київреклама" згідно із розділом 16 цього Порядку уповноважене отримувати на свій розрахунковий рахунок плату за право тимчасового користування та розподіляти її у відповідності до п. 16.6 Порядку: 10 % від загального об'єму плати, отриманої від розповсюджувачів за розміщення рекламних засобів на території, що має балансоутримувача, КП "Київреклама" зобов'язано перерахувати відповідним балансоутримувачам…

Що стосується дій саме Голосіївської районної у місті Києві ради стосовно видачі дозволів на розміщення рекламних засобів або їх демонтажу, то ці дії є незаконними… "

В свою очередь, юрист Дмитрий Боженко, представляющий интересы Голосеевской районной в городе Киеве рады, пояснил корреспонденту ЛІГА:ЗАКОН:

"…Відповідно до припису ст. 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщуються за згодою їх власників або уповноважених ними (осіб). До того ж, звертаємо увагу, норми цієї статті щодо надання дозволів на розміщення реклами відсилають до положень Типових правил розміщення зовнішньої реклами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (постанова від 29.12.2003 № 2067). Ці положення дають більш детальне тлумачення поняттю "надання в користування місця для розташування рекламного засобу" (згоди власника).

Відповідно до абз. 4 п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Ще більш це деталізовано у п. 13.3.6 Правил забудови м. Києва, затверждених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 № 11/2587: місця розміщення ОЗР (будинки, споруди, земельні ділянки) надаються розповсюджувачам зовнішньої реклами на підставі дозволів після укладання ними договорів на тимчасове користування місцями (для розміщення ОЗР) із власниками цих місць.

З аналізу вищезазначених нормативно-правових актів видно, що наявність у розповсюджувача зовнішньої реклами дозволу на розміщення реклами є лише підставою для укладання з ним договору на тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу і укладати такий договір необхідно з власником…

Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва" територіальній громаді Голосіївського району м. Києва у власність було передано нерухоме майно, звертаємо особливу увагу, саме у власність, а не на балансоутримання і не в управління.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Голосіївська районна в м. Києві рада, як визначений законом суб'єкт права комунальної власності, повноважень щодо розпорядження об'єктами комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва нікому не надавала, отже і здійснює правомочності щодо володіння цим майном самостійно, виключно в інтересах власника - територіальної громади Голосіївського району м. Києва".

Доминирующее в обществе понимание того, что есть власть, для чего она существует и как соотносится с правами отдельных индивидуумов или их групп, в значительной степени определяет степень его развития. Не изменив отношения украинца к власти, нельзя построить цивилизованное общество, не воспитав власть "с человеческим лицом", невозможно выработать к ней доверие обывателя. К сожалению, примеров борьбы "двух противоположностей" (власти и народа) на сегодняшний день можно привести немало. Что касается ситуации с размещением объектов внешней рекламы, сложившейся на сегодняшний день в столице, то остается уповать на судебную власть, способную расставить точки над "і" в споре, разрешение которого оказалось непосильным заданием для власти исполнительной.