Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внутрішню торгівлю

Цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності в Україні, основи її державного регулювання та спрямований на розвиток внутрішньої торгівлі на засадах конкуренції і рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, а також визначає механізм та основи реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

адміністрація ринку - посадові особи, які здійснюють організацію роботи ринку з продажу товарів, надання послуг;

асортимент - товари різних груп, підгруп, видів і різновидів, об’єднані за споживчою, торговою або виробничою ознакою;

відкритий літній майданчик - нестаціонарний об’єкт торгівлі або/та ресторанного господарства, який розташовується на спеціально відведеній території в теплий період року, робочі місця якого обладнані холодильним, торгово-технологічним устаткуванням тощо;

внутрішня торгівля - торговельна та виробничо-торговельна діяльність суб’єктів господарювання з реалізації (продажу) вітчизняних або імпортованих товарів на внутрішньому ринку;

гіпермаркет - магазин самообслуговування, створений юридичною особою, торговельною площею понад 3000 кв. м;

дистриб’ютор - суб’єкт господарювання, який володіє правом купівлі-продажу товару конкретного підприємства, укладає договори від свого імені і за свій рахунок;

дистанційна торгівля - форма продажу товарів поза торговельними або офісними приміщеннями, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім передаванням вибраного товару покупцю; форма продажу товарів на відстані за допомогою засобів  дистанційного зв’язку;

лоток, рундук - об’єкт торгівлі для організації продажу товарів з використанням для їх викладки відкритого пристосування складанно-розбірної конструкції, легко переміщуваної з місця на місце;

магазин, крамниця - стаціонарний об’єкт торгівлі, розташований у будівлі (або її частині)  капітального типу;

магазин самообслуговування - магазин, в якому споживач має вільний доступ до товарів, самостійно підбирає і доставляє відібрані товари до місця проведення розрахунків, з можливою нарізкою та зважуванням товарів в торговому залі без попередньої оплати;

мережева торгівля - форма продажу товарів, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів без участі посередників;

мінімаркет - магазин самообслуговування торговельною площею до 400 кв. м;

непродовольчі товари - продукція, призначена для задоволення потреб покупців у одязі, побуті, розвагах тощо;

нестаціонарний об’єкт торгівлі - об’єкт торгівлі, розміщений у спорудах некапітального типу або в пересувних (переносних) технічних засобах;

об‘єкт ресторанного господарства - спеціально облаштоване місце для провадження виробничо-торговельної діяльності, яке розташовано в окремих капітальних спорудах або приміщеннях некапітальної споруди або на відкритій місцевості;

об’єкт торгівлі - спеціально облаштоване місце для провадження торговельної діяльності, у тому числі дистанційної та мережевої торгівлі, і розташовано в окремих капітальних спорудах або приміщеннях некапітальної споруди або на відкритій місцевості;

оптова торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарного обігу, який охоплює купівлю-продаж товарів для подальшого їх продажу або інших цілей, не пов’язаних з особистим, сімейним і домашним або іншим подібним використанням, та надання пов’язаних з цим послуг;

покупець - суб’єкт господарювання або фізична особа, які придбавають товари (послуги) у роздрібній, оптовій торгівлі та об’єктах ресторанного господарства;

постачальники - суб‘єкти господарювання, які на підставі господарських договорів поставляють товари для реалізації їх в роздрібній торговельній мережі;

продовольчі товари - харчові продукти (їжа), призначені для споживання людиною, а також  тютюнові вироби;

ресторанне господарство - сукупність видів виробничо-торговельної діяльності у сфері товарного обігу, які охоплюють купівлю-продаж товарів, продукції власного виробництва для задоволення потреб покупців у харчуванні;

ринок - об’єкт торгівлі, на території якого юридична особа (власник ринка), що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об’єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності суб‘єктами господарювання та фізичними особами;

роздрібна торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарного обігу, який охоплює купівлю-продаж товарів для кінцевого споживання в особистих, сімейних і домашніх цілях або для іншого подібного використання та надання пов’язаних з цим супутніх послуг;

роздрібна торговельна мережа - сукупність стаціонарних та нестаціонарних об’єктів торгівлі для організації роздрібного продажу товарів;

розподільчий центр - суб’єкт господарювання сфери торгівлі або його структурна одиниця, що забезпечує розрахунки по договорах, здійснює зберігання і розподілення товару по об’єктах торгівлі, які належать йому або афельовані з ним, в тому числі надає повний перелік послуг з логістики та інших послуг;

соціально значущі товари - товари, які є необхідними для задоволення потреб соціально незахищених верств населення, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

соціальний заклад (підприємство) ресторанного господарства - об’єкт ресторанного господарства, який здійснює надання послуг з організації харчування соціально незахищених верств населення безоплатно або за зниженими цінами;

соціальний магазин (відділ у магазині) - об’єкт торгівлі, що спеціалізується на торгівлі соціально значущими товарами з метою задоволення потреб соціально незахищених верств населення та здійснює реалізацію товарів безоплатно або за зниженими цінами;

суб’єкт господарювання сфери торгівлі - юридична чи фізична особа-підприємець, яка згідно з договором реалізує товари покупцю;

супутня послуга - діяльність суб’єкта господарювання у сфері торгівлі та ресторанного господарства, спрямована на надання допомоги покупцям у здійсненні договору купівлі-продажу товарів, надання послуг з їх доставки та використання;

товар - продукція, що призначена для купівлі-продажу в оптовій та/або роздрібній торгівлі, об’єктах ресторанного господарства для задоволення потреб покупців;

торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу і просування товарів від виробника до покупця у формі купівлі-продажу та надавання пов’язаних з цим супутніх послуг;

торговельна зала - торговельне приміщення для демонстрування, вибирання товарів та обслуговування покупців, яке охоплює площу для розміщення торговельно-технологічного устаткування для обслуговування покупців, вузлів розрахунку та площу для покупців;

торговельний кіоск, павільйон, ятка - об’єкт торгівлі для організації продажу товарів, який має постійне просторове місцезнаходження, займає окрему закриту споруду некапітального типу з або без торговельної зали для покупців та додаткової площі для розміщення запасів товарів;

торговельна площа  - сукупність площ торговельних залів та приміщень для приймання, зберігання  та підготовки до продажу товарів;

торговельний автомат - технічний засіб (об’єкт торгівлі), який автоматично, без участі обслуговуючого персоналу, здійснює продаж товарів та надання послуг споживачам після одержання від нього платіжних засобів;

торговельний агент - фізична особа, яка уклала з суб’єктом господарювання договір (контракт) на реалізацію товару визначеного асортименту за рекламними зразками і діє в межах наданих йому повноважень;

торговий центр - об’єкт торгівлі, створений юридичною особою, яка надає в оренду площу та майно іншим суб’єктам господарювання для продажу товарів;

універсам, супермаркет - магазин самообслуговування, створений юридичною особою, торговельною площею від 400 кв. м  до 2999 кв. м;

ярмарок - торговельний, торговельно-презентаційний, культурно-мистецький захід з організації продажу товарів суб‘єктами господарювання та фізичними особами з елементами національно-культурних традицій або без них, що проводиться в певному місці та у визначені строки.

Стаття 2. Сфера дії Закону

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення:

зовнішньої торгівлі;

торгівлі в магазинах безмитної торгівлі;

торгівлі ліками та лікарськими засобами;

торгівлі цінними паперами, об’єктами нерухомості, лотерейними квитками, вхідними квитками у заклади культури та спорту; проїзними квитками, державними знаками поштової оплати, не розфасованими для продажу газом та водою, електричною та тепловою енергією;

торгівлі предметами релігійного культу в культових закладах;

біржової торгівлі;

торгівлі речами, які закладені в ломбарді.

Стаття 3. Принципи здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності

1. Основними принципами здійснення діяльності у сфері внутрішньої торгівлі є:

рівність прав суб’єктів господарювання;

дотримання прав і законних інтересів покупців та суб’єктів господарювання;

добросовісна конкуренція;

недопущення незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів господарювання;

дотримання встановлених законодавством вимог щодо рівня обслуговування покупців.

Стаття 4. Законодавство України про внутрішню торгівлю

1. Законодавство про внутрішню торгівлю складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, Закону України „Про захист прав споживачів”, інших законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ ІІ

ВИДИ ТА ФОРМИ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Стаття 5. Види внутрішньої торгівлі

1. Внутрішня торгівля поділяється на такі види: роздрібна, оптова та ресторанне господарство.

Суб’єкти господарювання мають право займатись одним або декількома видами діяльності у сфері внутрішньої торгівлі, якщо це не заборонено законодавством.

1. Форми роздрібної торгівлі можуть бути:

магазинна;

позамагазинна;

мережева;

дистанційна.

2. Магазинна торгівля здійснюється через магазин (гіпермаркет,  мінімаркет, універсам, супермаркет), крамницю, в яких здійснюється продаж товарів і надання супутніх послуг.

Магазини, крамниці поділяються за:

товарною спеціалізацією (продовольчі, непродовольчі, змішані);

асортиментом (універсальні, спеціалізовані, вузькоспеціалізовані);

методом продажу (самообслуговування, через прилавок, за зразками).

3. Позамагазинна торгівля здійснюється через об’єкти торгівлі, які залежно від ступеня сталості їх місцезнаходження поділяються на:

стаціонарні - ринки;

нестаціонарні - павільйони, кіоски, ятки, ярмарки, торгові автомати, відкритий літній майданчик, розвізні (вагон-магазин, судно-магазин, автомагазин, автофургон, автоцистерна тощо), розносні (корзини, візки тощо), переносні (палатка, намет, лоток, рундук, стенд, столики, розкладка тощо).

4. Суб’єкт господарювання для здійснення мережевої торгівлі повинен мати стаціонарний об’єкт торгівлі (офісні, складські приміщення) та реалізовувати товари через торговельних агентів за місцем знаходження покупця.

5. Суб’єкт господарювання для здійснення дистанційної торгівлі повинен мати стаціонарний об’єкт торгівлі (офісні та складські приміщення).

Доведення до покупця інформації про товари та умови договору купівлі-продажу при дистанційній торгівлі здійснюється суб’єктом господарювання за допомогою каталогів, буклетів, проспектів, засобів зв’язку, поштового зв’язку, телебачення, радіо, інформаційних мереж, зокрема мережі Інтернет.

Стаття 7. Форми оптової торгівлі

1. Оптова торгівля має пряму і опосередковану форми.

2. Пряма форма оптової торгівлі здійснюється товаровиробниками при реалізації власної продукції суб’єктам господарювання для її продажу в роздрібній мережі.

3. Опосередкована форма оптової торгівлі здійснюється:

4. Оптовими торговельними посередниками можуть бути:

суб’єкти господарювання, які мають власні або орендовані складські приміщення і здійснюють повний цикл обслуговування партнерів (як постачальників, так і покупців);

суб’єкти господарювання, які не мають складських приміщень і надають обмежений набір послуг партнерам (маркетингові, інформаційні, консультаційні послуги, послуги з фасування, підсортування, зберігання, пакування, доставки тощо).

5. Оптова торгівля здійснюється через:

магазин „кеш енд кері”;

аукціони;

оптові ярмарки;

оптові ринки;

за допомогою засобів дистанційного зв’язку.

Стаття 8. Ресторанне господарство

1. Діяльність у сфері ресторанного господарства здійснюється суб’єктом господарювання через об’єкти ресторанного господарства.

2. Об’єкт ресторанного господарства розміщується в окремій капітальній будівлі або спеціально обладнаному приміщенні іншої капітальної будівлі або некапітальної споруди виробничих підприємств, установ, навчальних, лікувальних, оздоровчих закладів, готелів, магазинів, закладів культури, у вагонах залізничного, салонах авіа-, авто- та водного транспорту тощо.

3. Об’єкт ресторанного господарства за формою обслуговування може бути:

загальнодоступним, продукцію та послуги в якому може одержати будь-який покупець;

закритим, продукцію та послуги в якому може одержати обмежений контингент покупців за місцем роботи, служби чи навчання (харчування особистого складу збройних сил, на підприємствах, будівництві, установах, у навчальних закладах, лікарнях тощо).

4. Асортимент страв, виробів, напоїв затверджується суб‘єктом господарювання самостійно, за погодженням з санітарно-епідеміологічною службою.

Стаття 9. Типи об’єктів ресторанного господарства

1. За типами об’єкти ресторанного господарства поділяються на: ресторани, бари, кафе, буфети, виробничі цехи.

2. Вибір типу об’єкта ресторанного господарства здійснюється суб’єктом господарювання самостійно з урахуванням вимог законодавства.

3. Об’єкти ресторанного господарства повинні надавати покупцям комплекс послуг відповідно до типу об’єкта ресторанного господарства та вимог з обслуговування покупців, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4. Послуги об’єктів ресторанного господарства і умови їх надання повинні бути безпечними для життя і здоров’я покупців, забезпечувати збереження їх майна і охорону навколишнього середовища.

Умови надання послуг повинні відповідати вимогам за рівнем шуму, вібрації, освітлення, стану мікроклімату, санітарним нормам і правилам, архітектурно-планувальним і конструктивним рішенням, вимогам електро-, пожежо- та вибухобезпечності.

Послуги повинні надаватися з урахуванням вимог ергономічності, що характеризується відповідністю умов обслуговування гігієнічним, антропометричним і фізіологічним можливостям споживання.

5. Екологічна безпека повинна забезпечуватися дотриманням установлених вимог охорони навколишнього середовища до території, технічного стану та утримання приміщень, вентиляції, водозабезпечення, каналізації тощо, а також положень державних стандартів системи безпеки праці.

6. Паління в приміщеннях об’єктів торгівлі ресторанного господарства, в яких надаються покупцям послуги харчування забороняється, окрім спеціально обладнаних приміщень (зон) для паління у відповідності із законодавством.

РОЗДІЛ ІІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ТА ВИРОБНИЧО?ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 10. Вимоги до організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності

2. Суб’єкт господарювання провадить торговельну та виробничо-торговельну діяльність після його державної реєстрації, повідомлення відомостей про здійснення своєї діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, за наявності відповідних документів, що надають підстави провадження торговельної діяльності (ліцензії, торговельного патенту тощо).

4. Режим роботи об’єкта торгівлі встановлюється суб’єктами господарювання самостійно, а у випадках передбачених законами України за погодженням з органами місцевого самоврядування.

На час проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів орган місцевого самоврядування має право на своїй території визначати час роботи об’єктів торгівлі, а також групи товарів, продаж яких обмежується, на період проведення таких заходів.

5. Суб’єкти господарювання зобов’язані:

забезпечити продаж товарів належної якості і безпеки, культуру обслуговування покупців та додержання їх прав, встановлених законодавством;

дотримуватись норм, правил та стандартів торгівлі (надання послуг), встановленого порядку розрахунків із покупцями;

дотримуватися встановленого режиму роботи об’єкта торгівлі;

дотримуватись інших вимог, встановлених законодавством.

6. Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

7. Особливості продажу окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі, роботи об’єктів торгівлі ресторанного господарства регулюються правилами, які затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

Положення про спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Планування розвитку та розміщення стаціонарних та не стаціонарних об’єктів торгівлі здійснюється відповідно до нормативів забезпеченості населення торговельною площею, які затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

Стаття 11. Вимоги до організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності стаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства)

1. Торговельна та виробничо-торговельна діяльність стаціонарних об’єктів торгівлі може бути організована юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.

Зазначені у цій статті суб’єкти господарювання зобов’язані повідомити відомості про здійснення своєї діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) в порядку, встановленому статтею 12 цього Закону.

2. Провадження суб‘єктами господарювання торговельної та виробничо-торговельної діяльності шляхом створення стаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) без повідомлення відомостей про здійснення своєї діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства), з порушенням порядку повідомлення відомостей про здійснення своєї діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) тягне за собою відповідальність відповідно до цього закону.

Стаття 12. Порядок повідомлення відомостей про здійснення діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства)

1. Перед початком провадження торговельної діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) суб’єкт господарювання подає (надсилає рекомендованим листом) в районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію (далі - уповноважений орган) за місцем знаходження стаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), документи:

повідомлення про здійснення своєї діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства);

виписку (копію) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

2. У разі зміни відомостей, що вказані в повідомленні про здійснення діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) та у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також у разі припинення діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) суб’єктом господарювання або його ліквідації, до уповноваженого органу подається (надсилається) повідомлення із зазначенням таких змін.

Повідомлення про зміни відомостей подаються (надсилаються) у десятиденний строк з дати настання таких змін.

3. Форма і порядок подачі повідомлення про здійснення діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства), форма змін у повідомлення про здійснення діяльності на стаціонарному об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) і порядок їх подачі затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

4. Відповідальність за достовірність вказаних у повідомленні відомостей несе суб‘єкт господарювання, який подав повідомлення.

Стаття 13. Вимоги до організації діяльності на нестаціонарних об’єктах торгівлі (ресторанного господарства)

1. Діяльність на нестаціонарних об’єктах торгівлі (ресторанного господарства) може бути організована юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку, визначеними відповідно до статті 14 цього Закону, в місцях, передбачених схемою розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) (далі - схема), за винятком випадків, зазначених у пункті 5 цієї статті.

2. Схема та зміни до неї затверджується місцевим органом виконавчої влади і органом місцевого самоврядування з урахуванням забезпечення населення соціально значущими товарами та нормативів забезпеченості населення торговельною площею.

Схема підлягає узгодженню з органами, уповноваженими на здійснення контролю за забезпеченням пожежної безпеки, благоустрою, органами контролю і нагляду у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, органами державного контролю у сфері охорони довкілля.

Схема повинна містити:

1) адреси (місця розташування) і розміри площі кожного місця розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства);

2) загальну кількість місць розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства);

3) спеціалізацію торговельної та виробничо-торговельної діяльності для кожного місця розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства);

4) термін, на який допускається розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства).

При визначенні адрес (місць розташування) нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) на схемі може бути передбачена можливість їх підключення до інженерних мереж.

3. Схема повинна передбачати не менше сорока відсотків загальної кількості місць для розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) суб’єктами малого та середнього підприємництва.

4. Схема, а також зміни до неї підлягають попередньому обговоренню з об‘єднаннями та громадськими організаціями підприємців сфери торгівлі та публікації в порядку, встановленому для офіційної публікації нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, іншої офіційної інформації, а також на офіційному сайті в мережі Інтернет.

5. Нестаціонарні об‘єкти торгівлі (ресторанного господарства), які отримали дозвіл місцевого органу самоврядування на розміщення на відповідній території до набрання чинності цим Законом, повинні бути включені до схеми.

6. Організація діяльності нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) в межах стаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або іншої будівлі або споруди, а також нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства), розміщених на земельних ділянках, що є приватною власністю, здійснюється в порядку, встановленому статтею 12 цього Закону.

Стаття 14. Порядок організації та визначення юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців щодо організації діяльності на нестаціонарних об’єктах торгівлі (ресторанного господарства)

1. Визначення суб’єктів господарювання для організації діяльності на нестаціонарних об’єктах торгівлі (ресторанного господарства) здійснюється шляхом проведення відкритого аукціону (далі - аукціон), предметом якого є укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) на строк не менше п‘яти років.

В процесі визначення суб’єктів малого і середнього підприємництва відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону відкритий аукціон проводиться лише серед суб’єктів малого і середнього підприємництва, віднесених до таких відповідно до законодавства України у сфері регулювання розвитку малого і середнього підприємництва.

2. На аукціоні переможцем визнається особа, що запропонувала найбільш високу ціну за укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства).

3. Інформація про час та місце проведення аукціону, дані про місця для розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства), які виставляються на аукціон, публікується організатором аукціону не пізніше тридцяти днів до дати проведення аукціону в періодичних друкарських виданнях і розміщується (за наявності) на офіційному сайті місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

4. Учасниками аукціону вноситься гарантійний внесок у розмірі двадцяти відсотків від початкової за укладання договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства).

5. Аукціон щодо укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) визнається таким, що не відбувся, у разі, якщо:

1) в торгах брали участь менше двох учасників;

2) якщо після триразового оголошення початкової ціни предмета торгів жоден з учасників не заявив про свій намір придбати предмет торгів за початковою ціною.

6. Інформація про результати аукціону публікується організатором аукціону протягом трьох днів з дня підписання протоколу про результати аукціону в періодичних друкарських виданнях, в яких повідомлялось про проведення аукціону, і розміщується (за наявності) на офіційному сайті місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

7. За підсумками аукціону переможець торгів, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування не пізніше дня, наступного за днем проведення аукціону, підписують договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), умови якого, порядок укладання, зміни і припинення встановлюються відповідно до статті 15 цього Закону.

8. Порядок організації та проведення аукціону, визначення переможця торгів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1. Договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) повинен відповідати умовам, вказаним у сповіщенні про проведення аукціону.

2. Умовами договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) є:

1) підстави укладення договору;

2) найменування місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що прийняв рішення про проведення аукціону і реквізити такого рішення;

3) ціна аукціону, яку запропонував переможець аукціону для укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), а також порядок і терміни її внесення;

4) тип нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), адреса (місце розташування) і розмір площі місця розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), спеціалізація торговельної (виробничо-торговельної) діяльності;

5) строк договору;

6) відповідальність сторін.

Примірна форма договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) затверджується спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань торгівлі (далі - уповноважений орган).

3. Зміна умов договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) в частині його спеціалізації, а також передача або переуступлення прав третім особам за таким договором не допускається.

Суб’єкт господарювання, з яким було укладено договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), після закінчення строку дії договору має першочергове право на укладення нового договору без проведення аукціону.

4. Організатор аукціону готує договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), призначає час і місце його підписання відповідно до вимог, встановлених порядком організації та проведення аукціону, визначення переможця торгів.

5. Договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) та документ про підтвердження оплати ціни аукціону, яку запропонував переможець аукціону для укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгiвлi (ресторанного господарства), є підтвердженням правомірності здійснення суб‘єктом господарювання торгівельної (виробничо-торговельної) діяльності у встановленому місці.

6. Договір оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) може бути розірваний у випадках:

1) припинення здійснення торговельної (виробничо-торговельної) діяльності суб’єктом господарювання за його ініціативою;

2) ліквідації юридичної особи, що є суб’єктом господарювання, відповідно до вимог законодавства;

3) припинення діяльності фізичної особи - підприємця;

4) за рішенням суду.

7. Провадження торговельної (виробничо-торговельної) діяльності шляхом створення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) без договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) тягне за собою відповідальність відповідно до цього закону.

Стаття 16. Особливості організації та провадження торговельної діяльності на ринках

1. Ринок організується відповідно до затвердженого рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування генерального плану населеного пункту.

Генеральним планом населеного пункту повинні передбачатися місця розташування ринків, їх кількість і типи з урахуванням потреб населення у ринках різних типів.

2. Власник ринка зобов’язаний повідомити відомості про здійснення діяльності ринка як об’єкта торгівлі в порядку, встановленому статтею 12 цього Закону.

3. Для провадження торговельної діяльності суб‘єктами господарювання та фізичними особами на ринку адміністрація ринку повинна розробити та затвердити у відповідному органі місцевого самоврядування план території ринку.

Розмір торговельного місця на ринку визначається адміністрацією ринка в залежності від спеціалізації ринку та погоджується у відповідному органі місцевого самоврядування.

4. Адміністрація ринку повинна надавати торговельні місця на ринку для здійснення торговельної діяльності безпосередньо товаровиробниками (суб’єктами господарювання, фізичними особами).

Кількість таких торговельних місць на ринку встановлюється органами місцевого самоврядування, але не менше ніж двадцять п’ять відсотків загальної кількості торговельних місць на ринку.

5. При наданні в оренду торговельного місця на ринку на строк понад тридцяти календарних днів адміністрація ринку повинна укласти з орендарем письмовий договір оренди строком не менше ніж на п‘ять років. Строк оренди торговельного місця на ринку може бути зменшено за ініціативи орендаря.

Істотними умовами договору оренди торговельних місць на ринку повинні бути:

1) реквізити сторін;

2) строк, на який надається в оренду торговельне місце на ринку, та мета його використання;

3) розмір плати за оренду торговельного місця на ринку;

4) перелік найманих працівників суб‘єкта господарювання і відомості про них та правові підстави їх залучення до продажу товарів (надання послуг) на ринку;

5) для товаровиробників, які здійснюють реалізацію власної продукції, - інформація про товаровиробника, у тому числі про вид діяльності, який він здійснює за класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), а також про вид товару, який передбачається продавати на ринку.

Адміністрації ринку відповідно до антимонопольного законодавства забороняється створювати дискримінаційні умови при розподілі торговельних місць на ринку.

Типовий договір оренди торговельного місця на ринку затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. Орендар торговельного місця на ринку має право укласти договір суборенди у разі коли він за власні кошти вніс з дозволу орендодавця зміни до об‘єкта оренди (здійснив реконструкцію, технічне переоснащення та інші поліпшення, що підвищують його вартість).

Договір суборенди укладається в письмовій формі, копія якого надається орендарем адміністрації ринку.

7. У разі припинення або розірвання договору оренди (суборенди) торговельного місця на ринку здійснені орендарем за рахунок власних коштів поліпшення об’єкта оренди, які можна відокремити від об’єкта оренди не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем підвищення вартості об’єкта оренди в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов договору.

8. Адміністрація ринку має право надавати суб‘єктам господарювання та фізичним особам, які реалізують товари на ринку, платні послуги та зобов‘язана створити умови для інших суб‘єктів господарювання, які можуть надавати такі послуги.

Забороняється нав‘язувати суб‘єктам господарювання та фізичним особам, які реалізують товари на ринку платні послуги або примушувати їх придбавати такі послуги у інших суб‘єктів господарювання.

Перелік платних послуг, які надаються на ринку, погоджується у відповідному органі місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України може приймати рішення про обмеження розміру плати за послуги, що надаються на ринках та нормативу рентабельності за надання в оренду (суборенду) торговельного місця на ринку.

9. Адміністрація ринку зобов’язана створити умови для здійснення постійного контролю за безпекою і якістю товарів, які реалізуються на ринку, дотримання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів, які регулюють торговельну діяльність.

10. За рік до закриття ринку орган місцевого самоврядування, який прийняв таке рішення, повідомляє про це власника ринка, публікує інформацію про закриття ринку в періодичних друкарських виданнях і розміщує (за наявності) на офіційному сайті місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та забезпечує орендарів торговельних місць на ринку іншими торговельними місцями на інших ринках.

Здійсненні орендарем торговельного місця на ринку за рік до закриття ринку за рахунок власних коштів поліпшення об‘єкта оренди, які не можна відокремити не завдаючи йому шкоди, компенсуються за рахунок органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про закриття ринку.

11. Реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюються власником ринка за умови забезпечення орендарів торговельних місць на ринку іншими торговельними місцями на ринку з урахуванням рекомендацій громадських організацій, що представляють інтереси орендарів торговельних місць на ринку.

Власник ринку за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку письмово повідомляє про це орендарів торговельних місць на ринку та відповідний орган місцевого самоврядування.

Здійсненні орендарем торговельного місця на ринку за рік до реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку за рахунок власних коштів поліпшення об‘єкта оренди, які не можна відокремити не завдаючи йому шкоди, компенсуються за рахунок власника ринку.

12. Основні вимоги до організації діяльності ринків з продажу товарів, а також права й обов’язки осіб, що здійснюють таку діяльність, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

13. Правила торгівлі на ринках встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі і мають рекомендаційний характер для затвердження органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Правила торгівлі на ринках визначають специфіку роботи ринків на території місцевого самоврядування, особливості продажу продовольчих і непродовольчих товарів.

14. Порушення вимог цієї статті тягне за собою відповідальність відповідно до цього закону.

Стаття 17. Організація і здійснення торговельної діяльності на ярмарках

1. Ярмарки за статусом поділяються на всесвітні, міжнародні, національні, галузеві та місцеві.

2. Статус міжнародних, національних та галузевих ярмарків, порядок їх організації та проведення визначається відповідно до законодавства.

3. Місцевими є ярмарки, які організовуються органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади для сприяння населенню в придбанні товарів безпосередньо у їх виробників.

Місцеві ярмарки в залежності від часу і режиму роботи можуть бути сезонними, святковими, «вихідного дня».

Місцевий ярмарок проводиться відповідно до затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади плану проведення ярмаркових заходів.

План проведення ярмаркових заходів повинен передбачати місце та строки проведення кожного ярмарку.

4. Торгові місця на ярмарках надаються суб’єктам господарювання, а також фізичним особам.

Надання необладнаних торговельних місць для розміщення продавцями власного торговельного устаткування, спеціалізованих автотранспортних засобів здійснюється на безоплатній основі.

Надання обладнаних торговельних місць може здійснюватися на платній основі.

Розмір плати за надання обладнаних торговельних місць, а також за надання послуг, пов’язаних із забезпеченням торговельного процесу визначається організатором ярмарку з урахуванням необхідності компенсації матеріальних витрат, понесених на організацію і забезпечення діяльності ярмарку.

5. Координація ярмаркової діяльності здійснюється відповідними органами влади у залежності від статусу та місця проведення заходу.

6. Інформація про місце та час проведення ярмарку доводиться організаторами ярмарку до населення через засоби масової інформації.

РОЗДІЛ ІV

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 18. Мета державного регулювання торговельної діяльності

1. Метою державного регулювання торговельної діяльності є:

розвиток торговельної діяльності в Україні, у тому числі шляхом державної підтримки національного товаровиробника та розвитку конкуренції;

впровадження єдиного порядку організації та здійснення торговельної діяльності на всій території України;

створення умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах (роботах, послугах) належної якості та за прийнятними цінами;

забезпечення доступності товарів першої необхідності у місцях проживання громадян;

забезпечення сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;

забезпечення цінової стабільності на ринках споживчих соціально-значущих товарів шляхом здійснення товарних інтервенцій;

підтримка соціально незахищених громадян шляхом створення соціальних об’єктів торгівлі та ресторанного господарства.

Стаття 19. Методи державного регулювання торговельної діяльності

1. Методами державного регулювання торговельної діяльності є:

встановлення вимог до організації та здійснення торговельної діяльності;

антимонопольно-конкурентне регулювання у галузі торгівлі;

державне регулювання цін і націнок на окремі види соціально значущих товарів;

державна підтримка торгівлі соціально значущими товарами;

патентування торговельної діяльності;

ліцензування торгівлі окремими видами товарів;

підтвердження відповідності продукції, що реалізується на внутрішньому ринку;

здійснення товарних інтервенцій;

державний контроль і нагляд у сфері торгівлі.

Стаття 20. Державна підтримка та регулювання торгівлі соціально значущими товарами

2. Державна підтримка торгівлі соціально значущими товарами передбачає:

формування державних та регіональних товарних ресурсів для здійснення товарних інтервенцій;

створення мережі магазинів з торгівлі соціально значущими товарами, у тому числі магазинів для соціально незахищених громадян;

організацію безоплатного та пільгового харчування певних категорій громадян відповідно до закону.

4. Державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів здійснюється відповідно до законодавства.

5. Товарні інтервенції на ринку соціально значущих товарів здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6. Кабінет Міністрів України може:

вводити обмеження щодо кількості посередників, які здійснюють оптову торгівлю соціально значущими товарами, та розміру оптової надбавки при здійсненні оптових операцій з соціально значущими товарами.

встановлювати обмеження щодо строків розрахунків суб‘єктів господарювання сфери торгівлі з постачальниками соціально значущих товарів та забороняти суб’єктам господарювання сфери торгівлі стягувати додаткові платежі за право реалізації цих товарів.

Стаття 21. Обмеження у сфері торговельної діяльності

1. З метою захисту прав та законних інтересів покупців, захисту моралі та здоров’я громадян законами встановлюється заборона або обмеження на продаж окремих видів товарів.

2. Залежно від видів, форм торгівлі і спеціалізації об’єктів торгівлі Кабінет Міністрів України має право визначати місця, де здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності обмежується або забороняється.

Стаття 22. Відповідальність суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства  

1. Суб’єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань чи порушення правил, норм та вимог щодо здійснення торговельної діяльності на підставі і в порядку, визначеному законами України.

2. У разі порушення вимог цього Закону суб’єкти господарювання несуть відповідальність за:

1) провадження торговельної (виробничо-торговельної) діяльності шляхом створення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) без договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) - у вигляді конфіскації такого об’єкта торгівлі.

Конфіскація об’єкта торгівлі здійснюється виключно за рішенням суду та в порядку, встановленому законом;

2) провадження торговельної (виробничо-торговельної) діяльності шляхом створення стаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) та нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) в межах стаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або іншої будівлі або споруди, а також нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства), розміщених на земельних ділянках, що є приватною власністю без повідомлення відомостей про здійснення діяльності стаціонарного або нестаціонарного об‘єкта торгівлі (ресторанного господарства), - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) провадження торговельної (виробничо-торговельної) діяльності з порушенням порядку повідомлення відомостей про здійснення діяльності на стаціонарному або нестаціонарному об‘єкті торгівлі (ресторанного господарства) - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) провадження торговельної діяльності у формі мережевої або дистанційної торгівлі без створення стаціонарного об’єкта торгівлі - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) порушення вимог статті 16 цього Закону - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб місцевих органів виконавчої влади про усунення порушень вимог цього Закону - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) створення перешкод службовим особам місцевих органів виконавчої влади у проведенні перевірки дотримання вимог цього Закону, а також недопущення їх до перевірки з порушенням вимог законодавства - у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) порушення постачальниками строків та/або узгоджених обсягів постачання товарів, а також строків розрахунків за поставлені товари суб‘єктами господарювання сфери торгівлі - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми (вартості) партії товару за кожний день порушення виконання зобов’язань.

3. Штрафи, передбачені частиною другою цієї статті, стягуються з суб‘єктів господарювання за рішенням суду.  

Стаття 23. Порядок накладення та стягнення штрафів за порушення цього Закону

1. З метою стягнення штрафів за порушення цього Закону місцеві органи виконавчої влади звертаються до суду з позовами про накладення штрафів.

2. Рішення про звернення до суду з позовом про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб’єкта господарювання та інших матеріалів, пов’язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у частині другій статті 22 цього Закону, і оформляється постановою за формою, що встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

3. Постанова про звернення до суду з позовом щодо накладення штрафів складається у трьох примірниках. Перший примірник у 3-денний строк після її прийняття надсилається до суду за місцем знаходження місцевого органу виконавчої влади, який прийняв постанову, другий примірник залишається у цьому органі, третій примірник у 3-денний строк після її прийняття надсилається суб’єкту господарювання або видається його представнику під розпис.

4. Суб’єкт господарювання перераховує суму штрафу до місцевого бюджету у 15-денний строк після набрання чинності рішення суду про стягнення штрафу, про що протягом трьох днів письмово повідомляє місцевий орган виконавчої влади, який прийняв постанову про звернення до суду, із зазначенням номера і дати платіжного доручення.

РОЗДІЛ V

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТОДАВЦІВ ТА ОБ’ЄДНАННЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ СФЕРИ ТОРГІВЛІ ТА РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

Стаття 24. Громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства та їх участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі

1. З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни та суб’єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність, мають право об’єднуватись у громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства.

2. Громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства з метою представництва і захисту прав і загальних економічних інтересів, координації підприємницької діяльності і формування сприятливого підприємницького середовища можуть створювати об’єднання на добровільній основі у формі асоціацій і союзів.

3. Не допускається використовування громадських організацій, організацій роботодавців та об’єднань суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства для монополізації і розділу товарних ринків, дискримінації і обмеження умов конкуренції для суб’єктів господарювання.

4. Правовий статус громадських організацій, організацій роботодавців та об’єднань суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства визначається відповідно до законодавства.

5. Участь громадських організацій, організації роботодавців та об’єднань суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства у формуванні та реалізації державної політики в сфері внутрішньої торгівлі може здійснюватися в таких формах:

участь у розробленні законопроектів та нормативно-правових актів, цільових програм;

погодження законопроектів та проектів  нормативно-правових актів;

узагальнення та розповсюдження національного та іноземного досвіду у сфері розвитку внутрішньої торгівлі;

надання необхідної інформації спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі для формування та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.

6. Громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства можуть брати участь у розробленні та реалізації державної політики в галузі професійної освіти, у формуванні кваліфікаційних вимог до випускників навчальних закладів, фінансуванні створення та утримання недержавних професійно-технічних навчальних закладів.

7. Громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства мають право представляти та захищати законні права та інтереси суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із законодавством.

8. Держава підтримує діяльність громадських організацій, організації роботодавців та об’єднань суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства шляхом створення умов для їх ефективної участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ VI

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ У СФЕРІ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Стаття 25. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі бере:

участь у формуванні та реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі, розробляє механізм її реалізації та державного регулювання, а також координацію діяльності в цій сфері інших органів виконавчої влади;

координує роботу державного продовольчого резерву щодо здійснення товарних інтервенцій на ринку соціально значущих товарів з метою зниження цін;

здійснює інформаційно-методологічне забезпечення та координацію роботи відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади у сфері торгівлі;

здійснює моніторинг стану споживчого ринку товарів (робіт, послуг);

сприяє формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту товарів та поліпшенню їх якості з урахуванням попиту населення;

розробляє та затверджує  правила торгівлі окремими групами товарів, провадження окремих видів торговельної діяльності, торговельного обслуговування населення, роботи підприємств ресторанного господарства, нормативи діяльності підприємств сфери торгівлі та ресторанного господарства, державні соціальні нормативи у сфері внутрішньої торгівлі та ресторанного господарства, класифікатор видів та типів об’єктів торгівлі;

забезпечує реалізацію державних програм розвитку внутрішньої торгівлі та інші заходи щодо стимулювання розвитку торгівлі;

здійснює співробітництво з громадськими організаціями та об’єднаннями суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства та залучає їх до участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;

здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав;

здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі залучає на добровільній основі громадські організації, організації роботодавців та об’єднання суб’єктів господарювання до формування та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі шляхом розроблення законодавчих та нормативно-правових актів з питань внутрішньої торгівлі з метою погодження громадських інтересів усіх суб‘єктів господарювання.

Стаття 26. Повноваження у сфері внутрішньої торгівлі місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування

1. До повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері торгівлі належать:

участь у реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі;

здійснення контролю за виконанням вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі;

розроблення пропозицій щодо необхідності виробництва і реалізації продукції для місцевих потреб;

прийняття (в межах їх компетенції) нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері торгівлі на відповідній території;

реєстрація повідомлень суб‘єктів господарювання про здійснення торговельної діяльності на стаціонарних об’єктах торгівлі (ресторанного господарства) та нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) в межах стаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або іншої будівлі або споруди, а також нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства), розміщених на земельних ділянках, що є приватною власністю;

розроблення і реалізація регіональних програм розвитку торгівлі в межах відповідної території;

визначення місць для розміщення та затвердження схем розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) на відповідній території;

інші повноваження, встановлені законом.

2. Органи місцевої виконавчої влади з метою здійснення контролю в межах відповідної території за виконанням вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі мають право:

1) давати суб’єктам господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі;

2) перевіряти за зверненнями фізичних та юридичних осіб у суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства дотримання вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до закону будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів.

Проведення таких перевірок здійснюється відповідно до вимог Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”;

3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії необхідних документів, які засвідчують право на здійснення торговельної (виробничо-торговельної) діяльності об’єкта торгівлі (ресторанного господарства);

4) забороняти суб’єктам господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства провадити торговельну (виробничо-торговельної) діяльність на об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) у разі відсутності документів, які засвідчують право на здійснення торговельної (виробничо-торговельної) діяльності такого об’єкта торгівлі (ресторанного господарства);

5) приймати рішення про:

а) припинення суб’єктами господарювання реалізації товарів та виробництва продукції на об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) у разі, якщо товари або продукція, що реалізуються, не відповідають задекларованій у повідомлені спеціалізації такого об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або умовам договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), - до внесення відповідних змін у повідомлення про здійснення торговельної (виробничо-торговельної) діяльності такого об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або усунення порушення;

б) тимчасове припинення діяльності суб’єктами господарювання на об’єкті торгівлі (ресторанного господарства) у разі, якщо характеристики такого об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) (вид, тип, формат), місцезнаходження, розмір торговельної площі, режим роботи, не відповідають задекларованим у повідомлені або умовам договору на право розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), - до внесення відповідних змін у повідомлення про здійснення торговельної (виробничо-торговельної) діяльності такого об’єкта торгівлі (ресторанного господарства) або усунення порушень;

6) опломбовувати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства), які провадять торговельну (виробничо-торговельної) діяльність без договору на право розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства).

Порядок опломбування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;

7) подавати до суду позови щодо конфіскації нестаціонарного об’єкта торгівлі (ресторанного господарства), на якому провадиться торговельна (виробничо-торговельної) діяльність без договору на право розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі;

8) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства;

9) приймати рішення про звернення до суду з позовом щодо накладення штрафів на суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства, передбачені статтею 21 цього Закону, в порядку, встановленому законом.

3. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері торгівлі належать:

прийняття (в межах їх компетенції) нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері торгівлі на відповідній території;

здійснення аналізу та розроблення пропозицій щодо регулювання торговельної діяльності на відповідній території;

створення економічних умов для залучення у товарооборот товарів народного споживання місцевих товаровиробників;

визначення місць для розміщення та затвердження схем розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства) на відповідній території;

інші повноваження, встановлені законом.

Стаття 27. Кадрове забезпечення сфери внутрішньої торгівлі

1. Працівники торгівлі та ресторанного господарства повинні мати професійну підготовку, що відповідає освітньо-кваліфікаційним вимогам, встановленим для даної професії.

2. Система підготовки кадрів для внутрішньої торгівлі включає:

професійне навчання на робочих місцях;

професійно-технічне навчання;

підготовку у вищих закладах освіти;

перепідготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів.

3. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та їх дотримання, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на центральний орган виконавчої влади з питань освіти та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі з обов’язковим залученням галузевих організацій роботодавців.

4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі з метою підготовки фахівців торговельної галузі на рівні, який відповідає міжнародним стандартам, координує організацію навчання за кордоном за рахунок міждержавного співробітництва, угод між закладами освіти за рахунок громадських фондів, а також підприємницьких структур, які здійснюють торговельну діяльність.

Стаття 28. Захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства відповідно до законодавства.

2. Суб’єкти господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства мають право звертатись до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законодавством.

3. Посадові особи органів влади, винні в порушенні цього Закону, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та матеріальну відповідальність відповідно до вимог законодавства.

4. Збитки, завдані суб’єкту господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства неправомірними діями або необґрунтованими рішеннями посадових осіб органів влади, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів посадових осіб, чиї дії визнані судом неправомірними.  

РОЗДІЛ VIІ

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон, крім статей 11 та 13, частини другої статті 22 та частини другої статті 26, набирає чинності з дня його опублікування.

2. Дія статей 11 та 13, частини другої статті 22 та частини другої статті 26 цього Закону набирає чинності через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

2. До приведення у відповідність із цим законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

3. Кабінету Міністрів України: у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

4. Органам місцевого самоврядування: у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої рішення у відповідність із цим Законом;

розробити та затвердити схеми розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі (ресторанного господарства).